електронна бібліотека BIBLOS.in
Іван Франко BIBLOS
Українською по Русски by English


Іван Франко
(Іван Якович Франко)

Бiографiя

українець
(1856 – 1916) Іван Франко  1870 рік

День народження Івана Франка – 27 серпня 1856 р.

День смерті Івана Франка – 28 травня 1916 р., Львів

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту (нині Дрогобицький район Львівської області) в родині заможного селянина-коваля Якова Франка (1802-1865) та Марії (1832-1872 1 червня) з роду “ходачкових” (збіднілих) шляхтичів Кульчицьких.
Охрещений греко-католицьким священиком Осипом Левицьким, автором української граматики, поетом, перекладачем (друге ім’я, дане Франкові при хрещенні, – Мирон).

1865 року помер батько. В дім прийшов вітчим Гринь Гаврилик.

Вчився Франко у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у сусідньому селі Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік – у Дрогобицькій "нормальній" школі отців василіян, а далі з 1873 року у гімназії, яку закінчив 1875р.

Його батько, Яків Іванович, помер 1865 , коли І.Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш «Великдень 1871 року». Перекладає твори Гомера, Софокла, Горація, Гейне, а також «Слово о полку Ігоревім», «Краледворський рукопис» В. Ганки. В гімназії Іван Франко обстоює думку, що основою української літературної мови повинна бути мова народна.

Вітчим Гриня Гаврилик, ріпник, добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Невдовзі у молодого гімназиста померла і мати Марія (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня і праця» (1883р.), у поемі «Гадки на межі» (1881p.).

І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.

Вже з дитячих років «Кобзар» Т. Шевченка став його улюбленою книгою. В гімназії Франко глибоко цікавиться і знайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськими класиками.

Влітку 1874 року І.Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур'я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи.

Після Дрогобича восени 1875 року юнак їде у Львів, вступає на філософський факультет Львівського університету. Багато пише, стає найвпливовішою постаттю в редакції журналу «Друг».

Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові «Друг». Вступивши до студентського «Академічного гуртка», Франко став активним працівником і автором його органу «Друг»: вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість «Петрії і Довбущуки», з особливим запалом знайомиться з російською революційно-демократичною літературою, друкує в «Друзі» (1877р.) переклад роману М. Чернишевського «Что делать?», перекладає вірші Пушкіна «Ворон к ворону летит» та «Русалка», що ввійшли в першу збірку поезій «Баляди і росказы» (1876р.).

Доноси галицьких реакціонерів спричинилися до першого арешту І.Франка та членів редакції журналу «Друг». Після звільнення з тюрми (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І.Франко, що був до того «соціалістом по симпатії, як мужик», включається в соціалістичний і робітничий рух Галичини, стає на шлях активної боротьби з австрійською монархією, з носіями соціального і національного гніту в ній.

Разом з М.Павликом І.Франко починає видавати журнал «Громадський друг», у якому друкує свої вірші «Товаришам із тюрми», нарис «Патріотичні пориви», початок повісті «Boa constrictor». Коли ж поліція конфіскувала журнал (після другого номера), назву журналу було змінено на «Дзвін». Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш «Каменярі» та оповідання «Моя стріча з Олексою». Четвертий – останній номер журналу вийшов під назвою «Молот». В ньому закінчив І.Франко друкування повісті «Boa constrictor», сатиричний вірш «Дума про Наума Безумовича», свою знамениту статтю «Література, її завдання і найважніші ціхи». Він студіює праці К. Маркса і Ф. Енгельса, перекладає розділ «Капіталу» та розділи з «Анти-Дюрінга» для видання їх окремими брошурами, пише передмови до цих брошур.

В кінці 1878 року І.Франко став редактором органу друкарів «Praca» і перетворює його на орган всіх робітників Львова. Він починає видавати «Дрібну бібліотеку», пише для віденського «Слов'янського альманаха» ряд новел, серед них «Муляра» для нової задуманої газети «Нова основа», «Борислав сміється», працює над перекладами «Німеччина» Г. Гейне, «Фауст» Гете, «Каїн» Байрона і т. д., укладає «Катехізис економічного соціалізму...»

У березні 1880 року І.Франко виїжджає в Коломийський повіт. В дорозі письменника вдруге зарештовують у зв'язку з судовим процесом, що його вів австрійський уряд проти селян в Коломиї. Три місяці просидів І.Франко у тюрмі, після чого його було відправлено у супроводі поліцая до Нагуєвичів і ще раз по дорозі посаджено у Дрогобицьку тюрму, що її описав потім І.Франко в оповіданні «На дні».

Повернувшись після таких «мадрівок» до Львова, І.Франко бере участь у робітничій газеті «Praca», пише соціалістичну програму «Чого хоче Галицька робітницька громада». У газеті «Praca» латинськими буквами опублікував І.Франко свій знаменитий вірш «Гімн» («Вічний революціонер»).

У 1881р. І.Франко видає польською мовою брошуру «Про працю. Книжечка для робітників». З цього ж року він починає видання журналу «Світ», у якому від номера до номера друкує повість «Борислав сміється» (повість так і не була закінчена в зв'язку із закриттям журналу), тут же друкує свою відому статтю «Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка». У квітні 1881 року Франко їде в село Нагуєвичі. Крім літературної праці, виконував і щоденну селянську роботу. Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів покладав Франко на Київ, куди він прибув наприкінці лютого 1885 року. Зустрічі з О. Кониським і В Антоновичем не виправдали сподівань щодо видання газети. Теплий спогад залишили зустрічі з родинами Лисенків, Старицьких і Косачів.

У журналі «Світ» І.Франко друкує ряд своїх революційних поезій, що ввійшли потім у збірку «З вершин і низин». Після припинення виходу журналу «Світ» І.Франко змушений був заробляти на шматок хліба у «Ділі» та в «Зорі» – народовських органах. B цей період І.Франко публікує в журналі «Зоря» історичну повість «Захар Беркут», велику статтю «Іван Сергійович Тургенєв».

Мріючи про видання власного журналу, письменник двічі виїжджає до Києва (1885, 1886 pp.), щоб отримати від київської «Громади» матеріальну допомогу. Та київські ліберали обіцяні гроші віддали «Зорі», а не Франкові.

Іван Франко  1870 рік В 1886 році в Києві, в колишній колегії Галагана (тепер середня школа № 92) «у позиченому сурдуті» І.Франко обвінчався з курсисткою Ольгою Хорунжинською ( Ольга Федорівна Хорунжинська) і повіз молоду дружину до Львова. Викинутий із «Зорі», без всякого заробітку, автор мусить шукати для себе будь-якої роботи. 1887 року Франко стає співробітником прогресивної на той час польської газети «Кур'єр Львовський». Цього ж року виходить збірка «З вершин і низин».

1887 Франко хоче їхати до США, куди його запросили українські емігранти обійняти редакцію часопису “Америка”, але з різних причин ця поїздка не відбулася. Народився перший син Івана Франка – Андрій (1887-1913).

Скрутне матеріальне становище письменника змушує його працювати в народовській «Правді». В травні 1889p. він пориває з «Правдою» і у відкритому листі «Кому за цесаром» виступає проти націоналістичної замкненості «правдян».

Митець наполеглево працює,не цураючись роботи, результатом його діяльності буде знаменитість на теренах не тільки Львівщини. Більше того,в міру своїх можливостей і знайомств, він сприяє молодим і переспективним,талановитим українцям, які прибували до міста Лева,і як виявиться пізнше,задарма. Один із майбутніх видатних політиків того часу п.Грушевський, "виведений на орбіту" Франком, буде "чорно заздрити" митцю,як в прямому так і в переносному значеннях.

1889, 9 березня - Народився другий син Івана Франка – Тарас (1889-1971).
В серпні 1889 року в Галичину приїхала група студентів з Pociї. І.Франко вирушив з цією групою у туристську подорож. Австрійська влада побачила в цьому намагання письменника відторгнути Галичину від Австрії і приєднати її до Росії. Зарештований разом з студентами, І.Франко знову просидів у в'язниці десять тижнів і був випущений без суду.

1890, 28 червня народився третій син Івана Франка – Петро (1890-1941).
У 1890 році разом з М.Павликом І.Франко видає двотижневик «Народ», що став органом заснованої цього року «Української радикальної партії». Тут письменник друкує такі відомі сатиричні оповідання, як «Свиня», «Як то згода дім будувала». В цьому ж році вийшла збірка оповідань автора «В поті чола» з передмовою М.Драгоманова та автобіографією І.Франка.

І.Франко організував у Львові «Наукову читальню», в якій виступав і сам з питань теорії наукового соціалізму, політекономії, історії революційної боротьби. Боротьбу І.Франко проводить і на науковій ділянці. Він задумав написати докторську дисертацію, обравши собі темою політичну поезію Т.Г.Шевченка.

1892, 9 серпня народилася Франкова донька Ганна (1892-1988).

Львівський університет, в якому керував кафедрою української літератури О.Огоновський, не взяв написану І.Франком дисертацію до захисту. Та своєї мети автор не залишає, він виїжджає в Чернівці, а коли й там нічого певного не накреслюється, перебирається восени 1892 року у Відень, слухає там лекції відомого славіста проф. Ягича і пише свою докторську дисертацію «Варлам і Йоасаф» – старохристиянський духовний роман і його літературна історія» та «Притчу про однорожця». В червні 1893 року йому присуджено науковий ступінь доктора філософії.

1893 року І.Франко видає друге, доповнене, видання збірки «З вершин і низин».

1894 року, коли помер проф. О.Огоновський, І.Франко пробував посісти кафедру історії української літератури і мови у Львівському університеті. З великим успіхом прочитав він пробну лекцію, однак лідери народовців, «москвофілів», польсько-шляхетські шовіністи вдалися до наклепів (можливо й правди?) і провокацій, щоб не допустити Франка до професорства. Хто ж їх так об'єндав, невже банальна ненависть?

На останнє п’ятиріччя ХІХ ст. припадають три поетичних збірки І.Франка: «Зів’яле листя» (1896р.), «Мій Ізмарагд» (1898р.) та «Із днів журби» (1900р.).

В цей період І.Франко починає видавати журнал «Житє і слово» (журнал виходив з 1894 по 1897 рік). В ньому вміщує письменник свої прозові і поетичні та науково-публіцистичні твори, а також переклади. Так, у журналі І.Франко опублікував свої повісті «Основи суспільності» та «Для домашнього вогнища», драматичні твори «Учитель», «Сон князя Святослава» та сатиричні оповідання «Чиста раса», «Опозиція», переклади з сербської епічної поезії, переклад поеми М. Г. Чернишевського «Гімн діві неба» та інші. Журнал «Житє і слово» знайшов широкий відгук у тодішній пресі. На його появу відгукнулось і російське «Этнографическое обозрение». В цей же період галичани тричі висували хлопського сина до австрійського парламенту та галицького сейму (1895, 1897, 1898 pp.). Але кожного разу, внаслідок різних виборчих махінацій, видатного письменника обрано не було.

Свідченням високого авторитету письменника є святкування 25-річного ювілею літературної діяльності І.Франка, влаштоване з ініціативи прогресивної молоді. На відзначення ювілею було видано збірник «Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності складають українсько-руські письменники» (Львів, 1898р.) та «Спис творів Івана Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності 1874-1898», зроблений М. Павликом. У збірнику взяли участь Леся Українка, Карпенко-Карий та інші. На другий день після свята, 31 жовтня 1898 року, у Львові відзначався столітній ювілей І.П.Котляревського. Ювілей розпочався читанням «Великих роковин» І.Франка і був ніби продовженням ювілею його автора.

У ювілейний рік І.Франко видає збірку поезій «Мій Ізмарагд». На цей же час припадає і написання ряду інших великих поетичних творів І.Франка, зокрема поеми «Похорон» (1899р.).

В цей же період, за свідченням В.Бонч-Бруєвича, І.Франко зав'язує листування з російськими соціал-демократами, посилає свої твори для друкування в перекладах на російську мову в журнал «Жизнь», цікавиться нелегальною марксистською літературою та нелегальними на той час творами російських письменників. В той же час відомо, що І.Франко шкодував за молоддю, що віддала своє життя боротьбі з царизмом, а не боротьбі за національне визволення України- знову ж, це офіційна версія. Насправді погляди поета були набагато ширші. Він добре розумів,що українське це найрідніше,найважливіше - але він спілкувався з тими хто представляв українських націоналістів у "верхніх ешелонах влади",добре їх знав і розумів,що більшість із цих людей далеко Україну не поведуть. Звісно це був виклик, тому що він шукав інший шлях...

На початку 90-х років виходять збірка поезій «Із днів журби» (1900р.), повість «Перехресні стежки» (1900р.) та інші.

З 1898 року у Львові починає виходити журнал «Літературно-науковий вісник». І.Франко стає одним з найактивніших співробітників журналу, фактично його робочим редактором і друкує тут свої літературознавчі статті «Із секретів поетичної творчості», «Леся Українка» та інші.

На революцію 1905 року в Росії І.Франко відгукується своєю знаменитою поемою «Мойсей», віршами із збірки «Semper tiro» (згадаймо хоч би вірш «Конкістадори»), закликаючи «на все підле й гидке бистрії стріли пускать» («Стріли», 1903р.).

В цей же час І.Франко пише статтю «Нова історія російської літератури», яка являє собою рецензію на книжку О. Брюкнера «Історія російської літератури». Він виступає також з своєю знаменитою статтею «Ідеї» і «ідеали» галицької москвофільської молодіжі», опублікованою в «Літературно-науковому віснику», в якій викриває реакційність галицьких москвофілів.

B 1904 році, влітку, І.Франко викладає історію української літератури на «Наукових курсах» у Львові (вісімнадцятигодинний «Огляд української літератури від найдавніших часів до кінця XIX віку»), цього ж року пише статтю для російського словника Брокгауза і Єфрона «Южнорусская литература». Різке протистояння встановлюється між Франком та українськими націоналістами, особливо Грушевським. Насправді, протистояння було зі сторони Грушевського,як людини яка заздрила митцю,а політику "приписував" для приховування справжніх мотивів.

В 1907 році І.Франко знову пробував посісти кафедру у Львівському університеті, але на свою заяву не одержав навіть відповіді. Чи могли б ви здогадатись чому? Ніколи! Це місце "видобував правдами і не правдами" сам Грушевський,а залишаючи кафедру в зв`язку з підвищенням,назавжди закрив дорогу письменнику до університетських посад.

Моральну підтримку знаходить письменник у громадських колах Наддніпрянської України і Росії. В 1906 році Харківський університет присудив йому почесний ступінь доктора російської словесності, представники Російської Академії наук підносили питання про обрання письменника членом цієї академії. М.М.Коцюбинський виступає в Чернігові з рефератом «Іван Франко», у якому називає письменника людиною могучого голосу і дзвінкого поетичного слова, реалістом у кращому розумінні цього слова.

В 1906 році виходить його збірка поезій «Semper tiro», в 1907 році – повість «Великий шум», в 1910 році – «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890p.». І.Франко пише і друкує статті про О. Герцена (1911р.), О. Пушкіна (1914р.), Т. Шевченка і т.д.

1908 року Франко знов переживає хворобу. Велика перевтома призвела до нервових розладів, контрактури обох рук і пальців. Вийти з цього стану допомогло лікування в Хорватії, на берегах Адріатичного моря.

В 1913 році розпочались ювілейні святкування сорокаліття літературної діяльності письменника, готувалися до видання ювілейні збірники. Та перша імперіалістична війна обірвала їх видання (збірник «Привіт Іванові Франкові в сорокаліття його письменницької праці 1874-1916 pp.» вийшов у Львові 1916p.).

Здоров'я письменника все гіршало. Він виїжджав на лікування в Карпати, був у Києві, в Одесі (1913p.), коли йому ставало легше, знову гарячково брався до роботи. Так, статтю про драму Пушкіна «Борис Годунов» І.Франко написав 1914р., цього ж року написав статтю «Тарас Шевченко» та поеми «Євшан-зілля», «Кончакова слава» і чимало поезій.

За весь час своєї діяльності І.Франко видав сім збірок поезій та цілий ряд поем і величезну кількість перекладів з світової літератури. Чимало його поетичних творів не друкувалися у збірках, а лише у періодичній пресі або ж залишилися в рукописах.

У 1915 році здоров'я письменника різко погіршало (захворювання "не зовсім благородне"). Весною 1916 року хворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Незважаючи на хворобу, Франко інтенсивно працював над журналом «Літературно-науковий вісник». Грушевський приймає рішення про переїзд "..вісника" до Києва, а на запитання колег: "А як же Франко?",без жодних вагань відповів:"Хай переїзджає до Києва". Ця звістка різко погіршила стан І.Франка. Донька, дружина (теж хворіла) були далеко від нього в зв`язку із матеріальною скрутою. (Лишень цікаво те, що сучасні джерела говорять: то "син був в армії", то "донька"?) В сім'ї було 4 дітей: сини Андрій(1887-1913), Тарас(1889-1971), Петро(1890-1941) та донька Ганна(1892-1988). Згідно деяких джерел дітей було 6, ще дві доньки Оксана та Ісидора (молодші сестри Лесі). Він склав заповіт 9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т.Г.Шевченка. 28 травня 1916 року Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі. 31 травня 1916 року труна з тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепі. Лише через десять літ, 1926 року, останки Франкові були перенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі. На могилі письменника був споруджений пам'ятник: висічену на камені фігуру робітника-каменяра, яку можна побачити і тепер у Львові, на личаківському кладовищі.

1964 року перед фронтоном Львівського університету імені Івана Франка поставлено йому пам'ятник.

P.S.Особисто я, був шокований фактом відносин І.Франка та М.Грушевського. Молодий Грушевський приїхав у Львів "ніким",у Києві він не знайшов себе. Франко побачив в молодому юнаку іскру,і взявся опікуватись ним. А за деякий час юнак вириває у митця посаду завідувача кафедри, росте у соціальних рангах, головує у журналі «Літературно-науковий вісник» і маючи у розпорядженні близько 20 коректорів, навантажує роботою тільки Франка-"...фактично його робочим редактором...", при цьому зарплатня як у коректора, одного з 20, а не головного редактора!
Звісно, поведінка романтичного Франка, не входила в рамки суспільних норм, і захворювання його теж було наслідком "таких вчинків". Але чи не це є джерелом усіх творчих людей? Погодьтесь, І.Франко був достатньо талановитою, працьовитою і плідною особою у лтературі. Більше того, незважаючи на велику заздрість славі письменника, пан Грушевський вимушений був згадати у книзі "ІЛЮСТРОВАНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ" про Франка, проте, і тут він вказує на те, що слава письменника минула, а безліч інших подій описаних у цій книзі, де був ініціатором чи виконавцем Іван Якович, просто констатуються як факти зростання України без участі чи згадування Франка. А рішення про перенесення редакції журналу «Літературно-науковий вісник» до Києва, знаючи що Франко хворий і це єдина робота письменника, яка дозволяє йому самому ледь утримувати себе? (Якою могла стати незалежна Україна, яку очолювала така знаменита персона, як М.Грушевський?)
А як оце ми дожились до того, що у різних електронних виданнях - різна стать однієї і тієї ж дитини літератора?
Я нікого не осуджую і не виправдовую (хоч чесно кажучи дуже хочеться), це лише історичні факти...


Основні дати життя і творчості (у таблиці)
ІВАН ЯКОВИЧ ФРАНКО

1856

25 серпня

27 серпня

У селі Нагуєвичах Дрогобицького повіту в Галичині, в присілку Слобода (або ж Гора), в родині заможного селянина-коваля Якова Франка (1802-1865) та Марії з роду “ходачкових” (збіднілих) шляхтичів Кульчицьких (1832-1872) народився син Іван.

Охрещений греко-католицьким священиком Осипом Левицьким, автором української граматики, поетом, перекладачем (друге ім’я, дане Франкові при хрещенні, – Мирон).   

1862

Шестилітнього І.Франка віддають до початкової школи у сусіднє село Ясеницю Сільну. Тут він навчився читати й писати по-українськи, по-польськи і по-німецьки, а також рахувати.

1864-1867

І.Франко навчається у Дрогобицькій Головній міській школі (так званій “нормальній”) у отців-василіян.

1865

ніч з 15 на 16 квітня

Навесні, у великодню ніч помер батько І.Франка, Яків. Мати незабаром вдруге вийшла заміж за Григорія (Гриня) Гаврилика (1842-1916), парубка з Ясениці Сільної, молодшого від неї на 10 років, згодом – нагуєвицького війта.

1867-1875

Навчання у Дрогобицькій гімназії. Тут Франко-гімназист вивчає класичні та словянські мови, захоплюється творами багатьох письменників світу, започатковує власну бібліотеку (від 6 класу), збирає фольклор, пише перші оригінальні твори, багато перекладає. Значний вплив на Франка справили вчителі – Іван Верхратський, викладач української мови, пізніше відомий письменник і природознавець, та вчитель польської мови Юлій Турчинський, автор драм, казок і досліджень про творчість А.Міцкевича.

1871

Написаний перший Франків вірш – “Великдень”, присвячений батькові (не зберігся).

1872
1 червня

Померла мати І.Франка.

1873

Перші драматичні спроби Івана Франка: польськомовна п’єса “Югурта” (повний текст не зберігся), драматичний епізод “Ромул і Рем”.

1874

У журналі “Друг” опубліковані перші Франкові вірші, написані у 1873 р. (“Пісні народнії”, “Моя пісня”).

Написана історична драма “Три князі на один престол”.

Франко познайомився з донькою священика з Лолина Ольгою Рошкевич (у заміжжі Озаркевич) (1857-1935), сестрою свого товариша по гімназії. Невдовзі вона стала його коханою.

1875, літо

26 липня

14 жовтня

зимовий та літній семестри 1875-1876 навч. року

Влітку   І.Франко   успішно   склав   іспити   за   курс   гімназії   і одержав похвальне свідоцтво зрілості.

І.Франко вступає до Львівського університету на філософський факультет. Вивчає класичні та українську мови та літератури, античну філософію, психологію (у професорів О.Огоновського, З.Венцлевського, Ю.Охоровича та ін.). Бере активну участь у студентському житті, в товаристві “Академический кружок” (як його бібліотекар), друкує свої твори в журналі “Друг”. Завдяки науковим успіхам І.Франка звільнили від плати за навчання і присудили йому стипендію – 210 золотих.

Розпочата історична драма “Славой і Хрудощ”.

1876

Вийшла перша збірка поезій Івана Франка “Баляди і роскази”. До збірки увійшло 9 оригінальних поезій та 5 перекладів з російських і німецьких поетів.

У журналі “Друг” надруковані перша критична студія – “Слівце критики” (№ 2) (про поезію К.Устияновича) – та перша літературознавча праця І.Франка – “Поезія і її становисько в наших временах” (№ 3).

Надрукована перша Франкова повість “Петрії і Довбущуки” (“Друг”, № 19, 1875 – № 20, 1876).

Франко читає, перекладає і студіює твори класиків світової літератури.

1877

 

12 червня

І.Франко починає листуватися з Михайлом Драгомановим (1841-1895).

Виходить перша збірка оповідань І.Франка “Борислав. Картини з життя підгірського народа”.

Франка та його товаришів з редакції журналу “Друг” заарештовують за підозрою в організації таємного соціалістичного гуртка (перший арешт І.Франка). Товариство “Просвіта” виключає Франка зі своїх членів.

1878

Після 9-місячного увязнення І.Франко разом з Михайлом Павликом (1853-1915) видає журнали “Громадський друг”, “Дзвін”, “Молот”, на сторінках яких друкує свої твори: поезії “Товаришам із тюрми”, “Каменярі”, повість “Boa constrictor”, оповідання “Моя стріча з Олексою”, статтю “Література, її завдання і найважніші ціхи”  та інші. У цей час Франко знайомиться із соціалістичною літературою, в тому числі з працями К.Маркса та Ф.Енгельса.

1879

З 1 жовтня Франко – “однорічний доброволець” австрійської армії на службі в 55-му бережанському полку піхоти. Та через три тижні й три дні військово-лікарська комісія звільнила його від подальшої служби “із-за цілковитої непридатності” у зв’язку з короткозорістю.

1880

Під час подорожі до Коломиї Франка знову затримує поліція. Другий арешт І.Франка (був увязнений 3 місяці).

Після увязнення пише оповідання “На дні”, перші розділи повісті “Борислав сміється”. Відвідує лекції в університеті, закінчує 7 семестр. 

1881

Розгортає широку літературну, наукову, політичну діяльність. Разом з Іваном Белеєм (1856-1921) у Львові видає журнал “Світ”.

Весна 1881 – початок 1883

Матеріальні нестатки змушують Франка жити в Нагуєвичах. Тут він пише повісті “Борислав сміється” (1880-1881) і “Захар Беркут” (1883), оповідання “Ліси і пасовиська”, “Добрий заробок”, поезії “Галицькі образки”, перекладає “Мертві душі” Гоголя, “Фауста” Гете, твори Вергілія, Шекспіра, Гайне, Гюго та ін. Пише статті “Жіноча неволя в руських піснях народних”, “Мислі о еволюції в історії людськості”, кілька праць про Шевченка.

1885-1886

Перша і друга подорожі до Києва. Тут познайомився з М.Лисенком, М.Старицьким, Т.Рильським, В.Самійленком, І.Нечуєм-Левицьким та іншими українськими культурними діячами, з майбутньою дружиною. Листується з відомою польською письменницею Е.Ожешко (1842-1910).

1886

16 (4 за старим стилем) травня

Товариство “Просвіта” вдруге виключає Івана Франка зі своїх членів.

У Києві, в Павлівській церкві при Колегії П.Галагана, І.Франко одружується з Ольгою Федорівною Хоружинською (1864-1941).

1887






16 липня

Франко хоче їхати до США, куди його запросили українські емігранти обійняти редакцію часопису “Америка”, але з різних причин ця поїздка не відбулася.

Виходить збірка поезій І.Франка “З вершин і низин”.

Написаний “сучасний роман” польською мовою “Лель і Полель” (“Lelum i polelum”) (за життя не опублікований).

Народився перший син Івана Франка – Андрій (1887-1913).

1887-1897

І.Франко працює у редакції газети “Kurjer Lwowski” (праця “в наймах у сусідів”).

1888

Франко бере участь у видані  журналу “Товариш”. За ініціативою Франка при Львівському університеті засновано “Кружок словянський”.

1889

 

 

9 березня

І.Франко пише поему “Смерть Каїна”, статтю “Формальний і реальний націоналізм”, видає “Літературно-наукову бібліотеку” (1889-1898).

За активну громадсько-політичну діяльність Франка заарештовують утретє і увязнюють на 2,5 місяці (третій арешт І.Франка). У вязниці написав оповідання “До світла”, поему “Сурка”, окремі поезії “Тюремних сонетів”.

Народився другий син Івана Франка – Тарас (1889-1971).

1890















28 червня

Виступає ініціатором утворення Русько-Української радикальної партії – першої політичної партії в історії України.

Разом з М.Павликом засновує журнал “Народ”.

Сенат Львівського університету не дозволив Франкові закінчити останній семестр студій.

Весною їде до Відня, де знайомиться з професором Віденського університету – хорватом Ватрославом Ягичем (1838-1923).

У Львові вперше зустрічається з Михайлом Коцюбинським (1864-1913).

Виходить з друку збірка оповідань “В поті чола. Оповідання з життя робучого люду” (з передмовою М.Драгоманова), поема “Лис Микита”. Закінчує наукову працю “Іван Вишенський і єго твори”.

Народився третій син Івана Франка – Петро (1890-1941).

1891

У Чернівецькому університеті Франко закінчує останній семестр студій, необхідний для докторату (зимовий семестр 1890/91 навчального року).

Подорож до Праги на з’їзд української студентської молоді.

Разом із М.Павликом видає газету “Хлібороб”.

Перша зустріч із Лесею Українкою (1871-1913) (у Львові). На запрошення Косачів Франко з родиною їде в село Колодяжне.

Закінчує драму “Украдене щастя”, видає “Пригоди Дон-Кіхота”. Окреме видання поеми “Лис Микита”.

1892




9 серпня

10 жовтня

Судовий процес над І.Франком та М.Павликом за спробу видати працю Ф.Енгельса “Соціалізм утопічний і науковий” (четвертий арешт І.Франка). Суд, який відбувся 1 серпня, засудив їх до штрафу в 10 злотих та 24 годин арешту.

Товариство “Просвіта” та Товариство ім. Т.Шевченка відмовилися прийняти Івана Франка до своїх членів.

Народилася Франкова донька Ганна (1892-1988).

Франко зарахований студентом філософського факультету Віденського університету.

У листопаді у Відні по-польськи написана повість “Для домашнього вогнища”.

1892-1902

Франкова праця над редагуванням, виданням і передмовами до творів В.Шекспіра в українських перекладах Пантелеймона Куліша (1819-1897) (вийшло 10 драм).

1893

14 січня

28 червня

Виходить друге, доповнене видання збірки “З вершин і низин”.

Крайова президія у Львові присуджує Іванові Франкові ІІІ премію за драму “Украдене щастя” (200 злотих ринських).

У Відні під керівництвом ученого-славіста В.Ягича Іван Франко захистив докторську дисертацію на тему “Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія”.

1894-1897

Франко з дружиною видає журнал “Житє і слово” – вершинний здобуток української журналістики до “Літературно-наукового вісника”.

Друкуються повісті “Основи суспільності” (1894-5) та “Для домашнього вогнища” (написана у листопаді 1892 р. у Відні по-польськи, повністю надрукована накладом журналу “Житє і слово” у “Літературно-науковій бібліотеці” в 1897 році).

1895




2 липня

Франко габілітується на кафедру руської словесності Львівського університету. Успішно відчитує пробну лекцію “Аналіз “Наймички” Шевченка” (22 березня). Проте влада (намісник Галичини граф Казимир Бадені), з намови Франкових конкурентів, не допускає Франка до викладання як політично неблагонадійного і не затверджує його кандидатури на посаді доцента.

Смерть М.Драгоманова у Софії (20 червня за старим стилем).

Початок співпраці у виданнях Наукового товариства ім. Шевченка.

Виходять з друку драми “Кам’яна душа”, “Сон князя Святослава”, поема-казка “Абу-Касимові капці”.

1895, 1897, 1898 роки

На виборах до галицького сейму і австрійського парламенту тричі висували кандидатуру Франка, одначе владні кола з допомогою виборчих махінацій жодного разу не допустили його до уряду.

1896

4 червня

Виходить друком лірична драма “Зів’яле листя”, комедія “Учитель”.

Обрання заступником голови філологічної секції НТШ.

1896-1910

Вихід у світ фундаментального наукового корпусу “Апокріфи і лєґенди з українських рукописів” у 5 томах (зібрав, упорядкував і пояснив Др. Ів. Франко. – Львів: Накладом НТШ, 1896-1910).

1897

Виходять контроверсивні статті “Дещо про себе самого” (“Nieco o sobie samym” – автобіографічна передмова до збірки Франкових оповідань польською мовою “Obrazki galicijskie”; реакція на неї – виступ Юліана Романчука (1842-1932) “Смутна поява” в газеті “Діло” від 13 травня) та “Поет зради” (“Ein Dichter des Verrates” – стаття про А.Міцкевича у віденській газеті “Die Zeit” за 8 травня). Як наслідок – полеміка і розрив з польським і українським громадянством під впливом скандалів навколо цих статей, втрата роботи в газеті “Kurjer Lwowski” (з 11 травня) і підробітку в українських (зокрема народовських) виданнях, переслідування і жебрача бідність, неспроможність утримувати сім’ю.

Епізод “непорозуміння між своїми”: полеміка Івана Франка (статті “З кінцем року” (1896), “Коли не по конях, так хоч по оглоблях”, “З новим роком” (1897) і Лесі Українки (“Не так тії вороги, як добрії люди” (1897) на сторінках “Житя і слова” з приводу шляхів політичної діяльності на Україні (соціалістичних, за Лесею, чи суто національних, за Франком).

У статті “Соціалізм і соціал-демократизм” (“Житє і слово”, 1897, т.6) Франко гостро критикує марксистську ідеологію.

Через, передусім, фінансові проблеми припинив виходити часопис “Житє і слово”.

Дискусія з Василем Щуратом (1871-1948) (статті в “Зорі” “Др. І.Франко” (1896) та “Поезія зів’ялого листя в виду суспільних задач штуки” (1897) з приводу “Зів’ялого листя” як “об’яву декадентизму в українсько-руській літературі” (заперечення цієї тези - Франків вірш “Декадент” (1897).

Франко видає окремою книгою свою докторську дисертацію “Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія”.

Хвороба очей. “В темній кімнаті, з зажмуреними очима” Франко створює “правдиві Schmerzenskinderпоезії майбутньої збірки “Мій Ізмарагд”.

1898

Вихід збірки поезій “Мій Ізмарагд”.

Франко увійшов до складу редакції новозаснованого журналу “Літературно-науковий вісник” (1898-1939) (співредактором “ЛНВ” – разом з Осипом Маковеєм (1867-1925), потім – Володимиром Гнатюком (1871-1926) і Михайлом Грушевським (1866-1934) – Франко був до січня 1907 року). Із власних праць у перших числах часопису опублікував естетико-психологічний трактат “Із секретів поетичної творчості”, статті про творчість Лесі Українки, Старицького, Самійленка, Тобілевича (Карпенка-Карого), Золя та ін. видає наукову розвідку “Панщина та її скасування в 1848 р. в Галичині” та кілька статей про ці події.

Навесні на літературних сходинах, уладжених редакцією “ЛНВ”, Іван Франко уперше прочитав свою новостворену поему “Похорон”.

Урочисте відзначення 25-літнього ювілею літературної та громадської діяльності Івана Франка в Галичині (свято відбулося 30 жовтня в залі готелю Жоржа).

На початку грудня Франко бере участь у святкуванні століття народин нового українського письменства (виходу в світ “ЕнеїдиІ.Котляревського) у Львові й Чернівцях і присвячує цій події пролог “Великі роковини” (надрукований у листопадовій книзі “ЛНВ”, окремим виданням).

1899

Вихід Івана Франка з Русько-Української радикальної партії. Розходження на цьому ґрунті з М.Павликом. Ідеологічний конфлікт: протистояння національного (Франко) і соціалістичного (Павлик) радикалізму. Розкол у РУРП (грудень). Утворення Української соціал-демократичної партії та Національно-демократичної партії Галичини на чолі з М.Грушевським (до її складу увійшов і Франко (до 1904 р.).

7 червня Франка обрано дійсним членом філологічної секції НТШ.

Виходять Франкова книга “Поеми” (“Істар”, “Сатні і Табубу”, “Бідний Генріх”, “Поема про білу сорочку”, “Похорон”), збірка казок для дітей “Коли ще звірі говорили”, “Полуйка і інші бориславські оповідання”.

Рецензія на брошуру А.Фаресова “Народники і марксисти” (“ЛНВ”, 1899, кн. 6) демонструє повний відхід від соціалістичної доктрини як “безглуздої й антигуманної”.

1900

Божевілля дружини “на тлі зразу еротичнім, а потім релігійнім”.

Вихід збірки поезій “Із днів журби” (у її складі поеми “Іван Вишенський” та “На Святоюрській горі”), збірки сатиричних оповідань “Сім казок”, “Староруських оповідань” (видання “Просвіти” у 3 випусках), роману “Перехресні стежки”, поема “Коваль Бассім”, історико-літературні праці “До історії вірша на Вкраїні”, “Карпато-руське письменство ХVІІ-ХVІІІ вв.”, “П.Грабовський про Шевченка” та ін. Франко перекладає твори Данте, Золя, Марка Твена, пише й друкує статті про іноземні літератури.

У статті “Поза межами можливого” (“ЛНВ”, 1900, кн. 10) Франко формулює ідеал національної самостійності.

1901

Франко придбав невеличку площу у Львові, на вул. Понінського, і розпочав будівництво власної оселі.

Зустріч у Львові з Лесею Українкою.

У березні в Перемишлі, а в травні у Львові Франко дав цикл доповідей “Молода Україна”, надрукованих тоді ж в “ЛНВ” під назвою “З останніх десятиліть ХІХ віку”, а пізніше допрацьованих і виданих окремою книгою (1910).

Чеське етнографічне товариство у Празі та Товариство австрійської етнографії у Відні іменували Франка своїм членом-кореспондентом.

Від ц.р. Франко систематично виїздить із родиною у с. Криворівню на Гуцульщину, де працює і відпочиває (від 1909 року – щоліта). Криворівня стала “українськими Атенами” через те, що влітку тут збирався цвіт національної інтелігенції (М.Коцюбинський, Леся Українка, В.Гнатюк, О.Кобилянська, Г.Хоткевич та ін.).

1901-1910

Вихід ґрунтовного пареміографічного видання “Галицько-руські народні приповідки” у 3 томах, 6 книгах.

1902

Родина Франків переїхала до свого будинку. Їх відвідує Леся Українка.

Виходять збірки “Добрий заробок і інші оповідання”, “Панталаха і інші оповідання”.

1903

Тяжка хвороба очей. Франко переніс операцію на правому оці.

Влітку, повертаючися з Сан-Ремо до Києва, до Львова заїздить Леся Українка. Франко зустрічається з нею на квартирі М.Павлика, де вона зупинилася. У грудні до Галичини приїздить Микола Лисенко, Франко бере участь у вшануванні його 35-літнього творчого ювілею.

Виходять з друку збірки малої прози “З бурливих літ”, “Малий Мирон і інші оповідання”. Франко впорядковує і видає антологію української лірики від смерті Шевченка “Акорди”. Окремою брошурою виходить соціально-філософський трактат “Що таке поступ?”. Франко перекладає твори Шевченка німецькою мовою.

1904-1914

Франка обрано головою філологічної секції НТШ. Її роботою він керував протягом 10 літ.

1904

Подорож до Італії, знайомство з пам’ятками культури Венеції, Флоренції, Риму.

Разом з етнологом та антропологом Хведором Вовком (1847-1918) Франко бере участь в етнографічній експедиції на Бойківщину (18 серпня – 5 вересня).

Влітку (23 червня – 22 липня) на українських наукових курсах у Львові І.Франко читає 18-годинний цикл лекцій “Огляд української літератури від найдавніших часів до кінця ХІХ віку”. Публікує статті “Южно-русская литература” (для “Энциклопедического словаря” Брокгауза і Єфрона), “Українська література в 1904 році”, “Подуви весни в Росії”, “До історії соціалістичного руху”, “Лисенкове свято в Австрії”, літературні портрети Л.Боровиковського, О.Бодянського, В.Мови, С.Руданського, М.Старицького та ін.

Виходить збірка “Маніпулянтка і інші оповідання”.

1905

У квітні Франко мав зустріч з М.Коцюбинським, який проїздом до Італії на кілька днів зупинився у Львові.

Написана і видана поема “Мойсей”.

Виходять у світ збірка “На лоні природи і інші оповідання”, статті “Щирість тону і щирість переконань”, “Одвертий лист до галицької української молодіжи”.

1906

Вчена рада Харківського університету (тодішній ректор Дмитро Багалій) надає Франкові з нагоди 50-річчя почесне звання доктора російської словесності за численні високоцінні наукові праці.

Виходять друком збірка поезій “Semper tiro”, книга малої прози “Місія. Чума. Казки і сатири”, 2-е видання збірки “Маніпулянтка і інші оповідання”, численні статті.

1907-1912

На сторінках “Записок НТШ” Франко друкує свої “Студії над українськими народними піснями” (у 1913 році вийдуть окремою книгою).

1907

Російські академіки О.Шахматов і Ф.Корш висунули кандидатуру І.Франка у члени-кореспонденти Петербурзької академії наук, але реакційні кола не допускають обрання його до Академії.

Виходять повісті “Великий шум” та “Boa constrictor” (нова редакція). Опубліковані наукові розвідки “Теорія і розвій історії літератури” та ін. Працює над перекладами з “Божественної комедії” Данте.

1908

 

 

21 березня

 

16 квітня

За Франковим зізнанням, “…рік, найстрашніший у моїм житті”: “страшенна катастрофа” – Іван Франко захворів на контрактуру (параліч) обох рук і пальців (прояви особливої форми ревматоїдного артриту – хвороби Рейтера (можливо, спадкової), ускладнену психічними відхиленнями (вірою в “духів”, голоси яких переслідували Франка повсякчас). Винуватцем своєї недуги Франко вважав “дух” Драгоманова.

Їде лікуватися до Ліпіка (містечка в Хорватії коло Загреба (Югославія). У ніч з 7 на 8 квітня переживає страшне психологічне потрясіння (гнаний голосами невидимих “духів”, які прагнули вчинити над ним “суд”, Франко в одній сорочці вибіг далеко за околицю Ліпіка, де його, оглушеного і дуже перестудженого, знайшли аж наступного ранку). Відразу по тім Франка переводять до шпиталю Боасів у сусідньому містечку Панкрац.

Повернення Франка до Львова. На другий день його на три місяці поміщають у лікарню братів Свйонтковських для душевнохворих.

Написані останні оповідання – “Неначе сон” і “Син Остапа”. Виходять наукові праці “Нові матеріали до історії українського вертепу”, “Слово про збурення пекла. Українська пасійна драма”, нові студії над українськими народними піснями, двотомне видання творів Т.Шевченка за ред. І.Франка.

1909

 

 

 

осінь

Ранньої весни Франко лікувався у “тихій хорошій” Ловрані на березі Адріатичного моря (Італія), де йому на час трохи полегшало.

Весною (у квітні-травні) Франко на кілька днів приїздить до Києва, де зупинився у родині Є.Чикаленка. До Львова батька привіз Андрій Франко, який прибув за ним у Київ.

Від ц.р. щоліта Франко приїздить у Криворівню.

Несподівана подорож-втеча Франка через Чернівці до Одеси (прагнув там у бібліотеці знайти рецепт ліків на хворобу рук).

Загальні збори НТШ ухвалили виплачувати Франкові довічну стипендію у квоті 200 корон на місяць.

1910

Виходять у світ “Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року”, книга публіцистичних та літературно-критичних статей “Молода Україна (провідні ідеї і епізоди)”, численні переклади художніх творів.

1911-1912

Співпраця у львівському тижневику “Неділя”.

1911

Виходять збірка поезій “Давнє і нове” (друге, доповнене видання збірки “Мій Ізмарагд”), 2-е видання збірки “Зів’яле листя” (у Києві), книга малої прози “Батьківщина і інші оповідання”, численні статті.

1912

Через надто бурхливі прояви хвороби Ольги Федорівни Франко змушений віддати дружину в лікарню для душевнохворих на Кульпаркові, проте невдовзі забирає її звідти, оскільки стан її здоров’я в шпиталі тільки погіршився.

1913




21/22 квітня

На початку року Франко відвідує Тернопіль, Чернівці, інші міста Західної України, де читає свою поему “Мойсей”.

Святкування 40-літнього ювілею літературної діяльності Івана Франка. Урочиста академія у Львівській опері (12 липня). Присвячений Франковому ювілеєві ІІ Всеукраїнський студентський з’їзд у Львові. Всенародне визнання генія.

Уночі від приступу епілепсії помер син Івана Франка Андрій.

Виходять “Вірші на громадські теми” (ювілейна збірка громадянської лірики), 2-е видання поеми “Мойсей”, збірки оповідань “Рутенці”, “Панщизняний хліб і інші оповідання”, “Студії над українськими народними піснями” (окремою книгою), монографія “Данте Аліґієрі. Характеристика середніх віків. Життя поета та вибір його поезії”, наукова праця “Причинок до історії галицько-руського письменства ХІІ в.”.

Наприкінці ц.р. (хоч на титулі зазначено1914) вийшло видання “Wielka utrata”, історична драма з рр. 1831-1832. З додатком життєпису Адама Міцкевича та вибору його поезій у перекладі на українську мову видав д-р Іван Франко”. Навколо “Великої втрати” як нібито псевдо-Міцкевичевого твору розгорілася дискусія, у якій Франка називали фальсифікатором, автором ненаукового “відкриття”, хоч він і наполягав на своїй правоті (“духи” сповістили йому цю істину).

1914

Початок Першої світової війни застає Франка в Криворівні. У кінці серпня він приїздить до Львова, де у самоті (сини були на фронті – Петро у Січових стрільцях, Тарас – поручник австрійської армії на італійському фронті, – Ганна – у Києві, в тітки, дружина – в лікарні для душевнохворих (з 17 грудня 1914 до 1917 р.) перебуває російську окупацію (3 вересня армія ген. О.Брусилова зайняла місто). У будинку Франка оселяється Ц.Зиґмунтовська з сином, щоб доглядати за хворим письменником.

Вихід збірки поезій “Із літ моєї молодости”, книги перекладів Франкових статей 1897-1897 років з польської преси (переважно газети “Kurjer Lwowski”) “В наймах у сусідів”. Поет написав віршоване оповідання “Євшан-зілля” (інша назва “Ор і Сирчан”) та поему “Кончакова слава”. Франко працює над перекладами, готує до друку книгу “Олександр С. Пушкін. Драматичні твори в перекладі, з передмовою і поясненням д-ра Івана Франка” (тиражована у 1917 році).

13 листопада 1915 – 15 березня (1 квітня(неточно)) 1916

Франко перебуває у притулку Українських січових стрільців у Львові, на вул. П.Скарги, 2-А. Тут працює над перекладами, пише поезії, статті “Легкомисність чи щось інше?” і “Перший рік видання “Громадського голосу”, розробляє проекти “стрілецької шнайдизи” для розсікання дротів та “Закону про риболовство в Галичині”, лікується, спілкується зі стрільцями.

1915

Франко упорядковує антологію 160 еллінських поетів “Старе золото. Вибір із старогрецьких поетів” у власних перекладах (12 травня – 12 серпня), досліджує та перекладає інших античних авторів (Гомерівські гімни та епіграми, Гесіода, Овідія, Вергілія, Лукреція, Цезаря, Плутарха та ін.), продовжує допрацьовувати “Студії над українськими народними піснями”.

Українська громадськість з ініціативи о. Йосипа Застирця висуває Івана Франка на здобуття Нобелівської премії, але його смерть стає на перешкоді цьому.

Останні роки  (1914-1916)

У останні роки (1907-1916, але особливо у 1912 і 1914-1916) Франко працює над монументальною збіркою “Найдавніша історія України до р. 1008 в поетичних образах” (інша назва “Поетичні оповідання про найдавнішу історію України-Руси”). Протягом 8 місяців (9 серпня 1915 – 13 березня 1916) працює над поетичними переспівами історії Давнього Риму, упорядковує антологію під умовною назвою “Ad urbe condita” (“Від заснування міста”) (Образки з життя і історії римлян).

1916

 

 

9 березня


28 травня

31 травня

Видання збірника “Привіт Іванови Франкови  в сороклітє його письменської праці. 1874-1914”.

Книга “Студії над українськими народними піснями” вшанована малою премією О.Котляревського Петербурзької академії наук за відгуком В.Перетца .

Тяжко хворий Франко продиктував своєму опікунові К.Бандрівському заповіт. Рукописи, листування і бібліотеку заповів українському народові, передавши у “хосен” НТШ, будинок і всю власність – дітям. Виділив кошти на довічне утримання дружини.

О 4-й годині пополудні у своєму будинку у Львові на шістдесятому році життя помер Іван Франко.

Похований на Личаківському кладовищі.

При використанні матеріалів статті обов'язково ставити лінк на статтю
Складено на основi матерiалiв sviato.in.ua, ukrlit.com.ua, КНИГА.UA та BIBLOS.in



Каталог       Спеціальне    Новини у BIBLOS     покласти книгу     BIBLOS    ЧаПи (FAQ)    Про бібліотеку    Хочу блог!?   
Пошук    Для життя    Самвидав    Контакти    Приватні угоди та © ®     Цікаві лінки    Календар.UA    BIBLOS.in